Наріжним каменем демократичної, правової країни є права та свободи осіб. Вони є безумовними об’єктами охорони і захисту держави, тобто правоохоронної діяльності уповноважених органів.
Однак велика кількість об’єктів захисту, прихованість злочинних намірів та необхідний суспільству рівень свободи, часто призводять до неможливості або невиконання правоохоронними органами своєї функції. У зв’язку з цим держава вимушена прагнути відновити порушені права і свободи осіб, досягти можливої міри справедливості та захистити власний авторитет шляхом розслідування злочинів.
Цим розслідування злочинів і відрізняється від інших видів правоохоронної діяльності, адже має здебільшого ретроспективний характер і полягає у пошуку і зборі доказів для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Однак зрозуміло, що вчинення злочинів є крайньою стадією поведінки осіб за шкалою їх небезпечності для людини, суспільства та держави. Тому попередження і превенція злочинної поведінки і є пріоритетним завданням держави.
Водночас забезпечення права і свободи осіб потребує захисту фундаменту на якому вони існують і реалізовуються – конституційного ладу, який визначається демократичними суспільствами у вигляді суспільного договору. Нашим суспільним договором є Конституція України, яка визначає правовий, суспільно-політичний, економічний і державний устрій країни. Ці об’єкти підлягають особливому захисту, оскільки нанесення їм шкоди (повалення конституційного демократичного ладу, захоплення державної влади неконституційним чином, порушення територіальної цілісності, нанесення шкоди суверенітету, обороноздатності, безпеці країни тощо) матиме негативний, незворотний характер для держави, суспільства і кожної людини.
Разом з наведеними фундаментальними суспільно-державними об’єктами захисту виділяються зокрема громадська, екологічна безпека, які можуть також зазнавати незворотної шкоди від терористичних злочинів, створення та поширення зброї масового знищення тощо. Водночас, завдання шкоди цим об’єктам є предметом реального інтересу лише добре організованих, підготовлених та мотивованих осіб, що ускладнює процес охорони та захисту.
Відтак допущення ситуацій вчинення злочинів та завдання непоправної шкоди фундаментальним об’єктам існування та функціонування суспільства та держави є недопустимим, а тому підлягає безумовному контролю та попередженню.
Для цього держава має спеціальні види діяльності, які спрямовані на недопущення настання негативних наслідків. Забезпечення загальних прав та свобод здійснюється правоохоронними органами шляхом охорони громадського порядку та проведення оперативно-розшукової діяльності. Натомість забезпечення національної безпеки потребує максимально ефективних та допустимих заходів, а відповідно найвищих умов конспірації, які дозволяють виявляти та попереджати небезпеку і загрози на стадіях їх формування – контррозвідувальної діяльності.
Контррозвідувальну діяльність та розслідування злочинів можна співвіднести, як роботу терапевта та хірурга у галузі медицини: виявлення, лікування хвороби та оперування, як вимушеного втручання у цілісний організм, що під загрозою смерті.
Відтак вбачається безумовна необхідність для держави зосереджуватися на контррозвідувальній діяльності у сферах де може завдаватися найбільша, непоправна шкода державі та суспільству. Своєю чергою розслідування злочинів доцільно розглядати як крайній механізм протидії намірам певних осіб, організацій чи держав завдати шкоди національним інтересам України у випадку неуспіху при здійсненні контррозвідувальної діяльності.
Водночас певна суперечність цілей розслідуванням злочинів та контррозвідувальної діяльності, теоретично і практично призводить до конфлікту, що може мати негативні наслідки для національної безпеки. Адже через необхідність виконання складнішої, конспіративної роботи у контррозвідувальній діяльності, що дозволяє здобувати цінну інформацію і нівелювати значно більшу міру загрози, працівники відомства часто обирають здійснення гласної діяльності із використанням прямого примусу (затримання, вилучення і арешт майна, зупинення бізнесу), тобто розслідування злочинів по відношенню лише до тих суб’єктів яких було виявлено і встановлено особи.
Таким чином, забезпечення національної безпеки потребує ефективного здійснення контррозвідувальної діяльності, а відповідно усунення наведених ризиків шляхом позбавлення СБУ функції розслідування злочинів.
Ризики поєднання СБУ контррозвідки та розслідування злочинів:
- підміна контррозвідки: виявлення шпигуна часто потребує оперативної гри, але не публічних затримань. зриваючи операцію;
- каральна політика через функцію слідства підриває стабільність і конспіративність роботи агентури і конфідентів СБУ;
- демотивація співробітників контррозвідки СБУ.
Виправданість позбавлення СБУ функції розслідування злочинів:
- поміченість у корупції співробітників СБУ, які займаються розслідуваннями злочинів;
- зловживання співробітниками СБУ своїми повноваженнями при розслідуванні злочинів щодо бізнесу та осіб;
- перешкоджання іншим органам досудового розслідування з політичних мотивів;
- протягом 2013 – 2020 років частка розслідувань, які не стосуються держбезпеки склала 54,7%, тобто 14 558 справ;
- використання СБУ функції слідства як інструменту піару;
- недієвість визначення меж підслідності, тобто якщо орган має функцію слідства, то зможе розслідувати будь-які злочини.
Хронологія: 1992.03.25 прийнято Закон України “Про Службу безпеки України”.
Згідно Закону СБУ успадкувала розслідування злочинів, як функцію органів безпеки характер діяльності яких мав каральний характер та спрямовувався на боротьбу з ворогами народу та інакодумцями. У період з 1992 по 2001 підслідність СБУ складало 16 основних злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України серед яких також контрабанда товарів, наркотиків, незаконний перетин кордону і 18 факультативних злочинів серед яких порушення порядку обміну валюти, приховування валютної виручки, розкрадання державного майна,
З прийняттям нового Кримінального кодексу підслідність СБУ змінилася з 2001.09.01. Підслідність СБУ склали 32 основних і 6 факультативних при можливості розслідувати будь-які інші злочини. Основна підслідність була збільшена за рахунок злочинів щодо відмивання коштів, організованої злочинності, громадської безпеки, контрабанди наркотиків, порушень експортного контролю та проти людства.
Відтак до підслідності СБУ крім злочинів у сфері, які складають національну безпеку також відносяться злочини предметом яких є товари та матеріальні цінності, що неодноразово призводило до зловживань та корупції, як систематичних проявів у роботі співробітників СБУ, задіяних у сферах економіки, боротьби з корупцією та організованою злочинністю а також розслідування злочинів у цих сферах.
Станом на сьогодні крім СБУ, розслідування злочинів здійснює чотири органи державної влади: один загальної і три спеціальної підслідності.
Припинення СБУ функції розслідування злочинів потребує законодавчого закріплення у профільному законі про СБУ та Кримінальному процесуальному кодексі України.
Слід уточнити, що відповідна група підслідних злочинів має перейти органу досудового розслідування, який у більшій мірі спроможний буде займатися їх розслідування, що обумовлюється рядом обставин серед яких доброчесність та професіоналізм. Водночас частину цих викликів можливо подолати шляхом переведення слідчих органів безпеки, які мають необхідний досвід.