Деполітизація

СБУ є головним органом у сфері контррозвідувальної діяльності та забезпечення державної таємниці. Призначення відомства полягає у забезпеченні національної безпеки України, тобто базових умов та червоних ліній, закріплених Конституцією та законами для безпечного стану суспільства та держави.

Відтак завдання в діяльності СБУ мають визначатися Конституцією і законами, цілі документами стратегічного планування, узгодженими з визначеними законодавством національними інтересами України. Своєю чергою об’єкти повсякденної діяльності співробітників СБУ мають визначатися джерелами та суб’єктами, які створюють ризики та небезпеку для національних інтересів та безпеки України.

Переслідування співробітниками політичних цілей, як то придушення політичної опозиції, членів громадянського суспільства чи реалізація владою власних інтересів тощо, має виключатися.

Однак станом на сьогодні відсутні умови, які дозволяли б співробітникам СБУ працювати виключно на національні інтереси України. Натомість часто вдаватися до дій, які утворюють політичні, матеріальні та особисті вигоди для представників владних політичних сил, чи інших груп впливу.

Політичні цілі використання СБУ адміністрацією (офісом) президента:

  • тиск і кримінальні переслідування політичної опозиції;
  • вплив на державних чиновників;
  • контроль корупційних схем;
  • вплив на виборчий процес.

Обумовлюється це перш на все закріпленням за президентом ряду повноважень:

  • призначення заступників голови відомства, керівників центрального та регіональних управлінь та керівників департаментів центрального управління, що складає близько 40 посад;
  • визначення складу колегії СБУ та положення про неї;
  • визначення структури СБУ;
  • надавати доручення по виконання завдань не передбачених законом;
  • здійснення контролю за поточною діяльністю відомства через уповноважену особу.

Водночас, ці повноваження юридично є неконституційними, а по суті мають належати голові відомства. Зосередження такого обсягу повноважень в руках президента, який має займатися вирішенням політичних, безпекових питань конституційного та міжнародного рівнів і володіти відповідною підготовкою та оперативною інформацією, призводить до фактичного керівництва відомством президентською командою з можливим розподілом сфер та напрямків діяльності.

Вказана конфігурація між президентом і відомством внутрішньої безпеки країни безумовно унеможливлює незалежність і професіоналізм співробітників останнього. Наслідок відображається на національній безпеці України.

Передача цих повноважень за призначенням потребує утворення симетричного обсягу відповідальності керівництва. Перш за все голови, за роботу відомства, його результати та дотримання прав осіб. Необхідне також усунути існуючі організаційні перешкоди та забезпечити зайняття посад професіоналами.

Відтак, деполітизація відомства потребує закріплення у законі наступних умов:

  1. Позбавити президента неконституційних повноважень.
  2. Наділити голову відомства повноваженнями самостійно призначати усе керівництво.
  3. Ліквідувати колегію СБУ.
  4. Закріпити за головою відповідальність за результати роботи відомства.
  5. Визначити вимоги для зайняття керівних посад професіоналами з необхідним досвідом роботи.

Застереження щодо наведених вище неконституційних повноважень президента:

Конституційний Суд України у п. 3.5 мотивувальної частини рішення у справі щодо НКРЕКП від 13.06.2019 № 5-р/2019 зазначив, що неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України та Верховної Ради України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. Так, у Рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22-рп/2003 – що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 – що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов’язки).